він

його́ (з прийм. від ньо́го, у ньо́го і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., ч.

1) Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. || У сполуч. із сам вирізняє певний предмет мовлення з ряду йому подібних. || У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру.

2) тільки род. в. Уживається в значенні присвійного займенника.

3) Виступає в значенні частки з відтінком неозначеності в словосполуках типу нехай (хай) йому біс, хто (біс і т. ін.) його знає, чорт його бери.